У запорізькій галереї "Art L'" з успіхом пройшла персональна виставка акварельного живопису члена Національної спілки художників України, учасника міжнародних пленерів у Польщі й Сербії Олексія Якушенка. Митець представив понад чотири десятки робіт різних років, що найбільш виразно передають його живописну манеру, - пейзажі, натюрморти, портрети. У них - вічні цінності життя: краса природи й благородство людини.
МАГІЯ ПЕЙЗАЖІВ І НАТЮРМОРТІВ АКВАРЕЛІСТА
Милуючись цими творами, неначе вдихаєш чисте повітря. Одні з них насичені кольором, як, скажімо, барвисті натюрморти квітів або ж "Умань. Острів кохання", інші - делікатні й прозорі, як, наприклад, "Туман над Сновом" й інші полотна із серії "Седнів". 1983 року, перебуваючи в Седнівському будинку творчості, він за півтора місяця написав понад сто робіт. Серед них і "Стара хатина в Седневі", в якій відомий режисер Іван Кавалерідзе знімав фільм про Григорія Сковороду.
Олексій Якушенко ніколи не відходив від академічної манери зображення, лише постійно її удосконалював, не нехтуючи кращим досвідом колег. На виставці експонувалися пейзажі, виконані під час поїздок до Києва, Умані, Ленінграда, Криму, Кавказу, поруч із ними - запорізькі краєвиди.
Виставка завершувала свою роботу в переддень Дня металургів, до якого безпосередньо причетний Олексій Михайлович, бо протягом 15 років працював на заводі "Запоріжсталь": спочатку художником-конструктором, а потім начальником бюро художнього конструювання. Тож не міг утриматися, щоб не виставити один із заводських пейзажів. Дивишся на нього й відзначаєш велич, скрупульозність і правдивість у зображенні металургійного гіганта.
Окрема експозиція презентувала натюрморти із квітів - яскраві барви троянд, маків, айстр, невибагливі польові квіти притягували з магічною силою. У кольорі навіть відчувався їхній аромат.
ІСТОРИЧНИЙ РАРИТЕТ
Привернула увагу акварель, що випромінює особливу чистоту й прозорість - "Белград. Вулиця князя Михаїла". На ній праворуч - академія мистецтв. Цей твір художник написав 1987 року, беручи участь у міжнародних пленерах у Пале й Вишеграді (Югославія). Картина має особливу історичну цінність. Під час югославських подій початку 90-х років минулого століття сусідня з вулицею князя Михаїла була вщент зруйнована під час бомбардування американськими військами: розбомбили посольство Китаю, міністерство оборони Югославії, інші споруди. В усіх будинках, зображених на картині, повилітали вікна, стіни почорніли від кіптяви. Наступного після бомбардування року Олексій Михайлович побував на цій вулиці - сербські колеги розповідали, що жителі всім миром рятували красу вулиці, відмиваючи кожен сантиметр стін будинків і пішохідного шляху.
ДУША В ПОРТРЕТІ
З-поміж творів майстра є й портрети, в яких він прагне передати душу й настрій сучасника. Деякі він просто дарує. Так, створивши портрет заслуженого артиста Російської Федерації
Сергія Рогожина, шкільні роки якого пройшли в Запоріжжі, Олексій Михайлович подарував твір матері співака Світлані Григорівні під час свого перебування у Санкт-Петербурзі минулого року. Там, у бібліотеці імені Леоніда Соболєва, відбулася персональна виставка його робіт "Тиха украинская ночь" у рамках святкування 200-річчя Миколи Гоголя. У галереї "Art L'" експонувався жіночий портрет Олени Токової.
ДРУГЕ НАРОДЖЕННЯ
Переходячи від однієї картини до іншої, неначе подорожуєш життям Олексія Михайловича.
Він народився 28 березня 1938 року в місті Макіївка Донецької області. Із початком Великої Вітчизняної батька - Михайла Пилиповича - мобілізували на фронт. Коли фашисти окупували Донбас, мати - Євдокія Кузьмівна - вирішила перебратися до родичів у Гуляйполе. Було це весною 1942 року. Йшли пішки, переважно вночі, щоб не загинути під бомбами ворога. Малий Олексійко сидів у санках, обкутаний подушками.
Нарешті дійшли до річки Гайчур. На протилежному боці їх уже очікував материн рідний брат Василь Кириченко. Він знав, що з дня на день мають прийти родичі з Макіївки. Міст німці розбомбили, тому річку треба було переходити по льоду. Лід деінде почав підтавати. Поруч
були й інші люди, яким треба було потрапити на протилежний берег, навіть бричка, запряжена кіньми. Мати Олексія вирішила прив'язати санки із сином до брички, щоб легше було йти самій. Рушили. Раптом десь на середині шляху кінь пробив копитом лід, і разом із бричкою й санками, в яких був Олексійко, почав іти під лід. Тоді Євдокія Кузьмівна, яка йшла поруч, не роздумуючи, стрибнула у воду, щоб врятувати сина. Коли винесла його на берег, до неї підбігли брати Василь і Петро, допомогли дійти до будинку, який був неподалік.
- Того дня я народився вдруге, - зауважує Олексій Михайлович. - А річку, саме у цьому місці, де її переходили тієї весни, я відтворив на картині, коли вже став професійним художником.
В Олексія Якушенка Гуляйполю, яке стало для нього рідним містом, присвячена не одна картина - "Заріччя у Гуляйполі", "Річка Гайчур", "Вулиця в Гуляйполі", "Будинок моїх батьків", "Осінь у Гуляйполі", "На хуторі Зеленому", "На фермі", "Гуляйпільський пейзаж" та багато інших.
А БУВ ЯКУШОНКОМ
Батько повернувся з війни в Гуляйполе й пішов працювати шофером. Порадившись із дружиною, вирішили залишитися тут назавжди. Згодом купили будиночок. Олексій закінчив спочатку Подолянську початкову школу №2, а до восьмого класу навчався у школі №1. У 1953-54 роках він відвідував студію образотворчого мистецтва під керівництвом Віктора Григорука. Саме Віктор Петрович прищепив йому велике бажання стати художником. Він згодом і став ним, закінчивши спочатку Дніпропетровське художнє училище, а потім Харківський художньо-промисловий інститут.
І ще одна цікава подробиця із життя Олексія Якушенка, яку він повідав під час нашої розмови:
- Моє справжнє прізвище - Якушонок. Трапилося так, що паспорт я отримав, уже навчаючись у Дніпропетровському художньому училищі. Молодий був, батьків поруч не було, тож не одразу помітив, що у документ вкралася помилка - Якушенко. Коли ж закінчував училище, то треба було принести метрику, бо я ж був зачислений в училище, як Якушонок. Метрика була складена вчетверо. Мама стрибала в Гайчур, коли я тонув, разом із документами, тому й у метриці деякі літери стерлися, в тому числі й останні літери прізвища. Тож, так і залишився я в документах Якушенком.
Віра СЕРЕДА
Картина "Белград. Вулиця князя Михаїла" (1987) має особливу історичну цінність
Картину "Будинок моїх батьків" (2008) можна нині побачити у приватній колекції Мілуна Тасіча в Сербії
Натюрморт "Троянди" Олексія Якушенка притягує із магічною силою
