Зовсім недавно мені зателефонував Дмитро Юхимович Кушнір із Кирилівки, герой нашої публікації, яка побачила світ восени 2006 року. Ми розповідали про незвичайну долю цієї непересічної людини, а головне - про його невтомний пошук. Експеримент, який триває ось уже чверть століття. Мова йшла про роботу Кушніра над створенням вічного двигуна, а ще - про незгасну віру сільського кулібіна-самородка у свою правоту.
А в чому ж його доля незвичайна? Насамперед у тому, що всього в житті Дмитро Юхимович добивався завдяки своєму стійкому до негараздів характеру.
Хто не пам'ятає тодішній нарис, коротко нагадаю нашим читачам. Захоплюючись технікою (а хто тоді з нас у добрі старі часи не захоплювався нею, коли про поступ науково-технічного прогресу розповідали мало не з дитсадка?), Дмитро вирішив подолати головний закон термодинаміки - закон збереження енергії. Він мріяв створити власноруч те диво, над яким билися вчені й аматори технічної справи, починаючи з другого тисячоліття - вічний двигун.
Той, хто читає ці рядки, мабуть, іронічно посміхається, мовляв, до тебе, дорогий мрійнику, не один розум бився, наче риба об лід. А двигун перед нами так і не з'явився, і не з'явиться, бо це нереально, бо неможливо запустити його від дотику чарівної палички. Дива якщо й існують, та не у фізиці.Але Дмитро Кушнір був глибоко переконаний у тому, що стоїть на правильному шляху, і що доля йому повинна таки посміхнутися.
- У мене в школі був дуже гарний учитель фізики - Григорій Явтухович Іволга. То він і наштовхнув мене на думку про вічний двигун. Ну а далі я сам почав мислити, шукати, робити експерименти, - каже винахідник.
Дмитро Юхимович більшу частину свого життя прожив на Буковині, в Хотині. Працював на будівництві виконробом. На жаль, в інститут вступив, та не закінчив, тому кожну вільну хвилину присвячував самоосвіті. І зараз його робочий стіл займають книжки з фізики, різні методичні посібники, а в шафі поруч - багатотомник енциклопедії. Віднедавна в нього з'явився комп'ютер, який добре виручає. Кушнір щодня напружено працює. За помічницю йому передусім дружина Марічка. Разом вони вже більше 15 років, і за весь цей час з її уст він не почув жодного слова в докір. Навпаки, Дмитро Юхимович у всьому відчуває її міцну, хоч і жіночу, підтримку. Навіть тоді, коли треба було днями сидіти і збирати, намотувати тоненькі дроти, Марічка була його першою помічницею.
А до Запоріжжя його вмовив переїхати родич, аргумент якого був досить-таки переконливим. "Ти все життя над цим двигуном працюєш, а в нас тут автомобільний завод, от будеш по-
ближче, мовляв, до великої цивілізації, - сказав йому якось. - Влаштуєшся на роботу, то й буде тобі з твоїм винаходом легше". Кушнір і погодився.
І рішення було прийняте одностайно. Так сімейство Кушнірів - Дмитро, Марічка, син та дочка - поселилося в маленькому, але затишному приморському селищі Кирилівка. Самотужки побудували дім, завели господарство, почали потроху звикати до нового життя. Але не всім планам і сподіванням судилося збутися. Пішов, було, Дмитро Юхимович на "ЗАЗ" влаштовуватися, та там відбулося велике скорочення працюючих, і двері омріяного підприємства зачинилися перед ним наглухо…
Звичайно, від такого сюрпризу долі можна було впасти у відчай. Але Кушнір встояв. Удача, все-таки, йому посміхнулася, і він зумів використати шанс, який несподівано випав: влаштувався на роботу в селищі, у Кирилівці, в місцевій школі, а відтак почав пускати коріння в новому краї: з Божою поміччю побудувався (чудове, треба сказати, у Кушнірів обійстя: два ошатних будиночки - батьків та доччин - з арками, колонами, елементами декору. Все це - дизайн господаря. Та й двір чистий, викладений плиткою, обвитий виноградом. Обіч двору - човен прилаштований, на якому молодь із його родини рибалити вибирається, як-не-як, а бичків-годувальників море посилає людям, от вони й не втрачають жодної можливості.
- Я звик уже до тутешнього клімату, і мені тут дуже подобається, - скаже після кільканадцяти років, прожитих на півдні України, Дмитро Юхимович. - Спокійно, тихо, чисте повітря, до якого так звик на Буковині, шум морського прибою, цілющий запах різнотрав'я степу.
Останні 25 років Кушнір займається пошуком істини, тієї істини, яка може подолати, переламати і змінити основні фізичні закони. Власне, не маючи фахової освіти, він зважився на це тільки тому, що упевнений: його мрія отримати корисну енергію (фактично з нічого!) - ось-ось стане дійсністю. Якщо це йому вдасться, то можна вважати, що у світі трапляються-таки дива. І він буде першим з тих диваків, який представить усьому світу нові фізичні закони.
Кілька місяців тому модель приладу, якому, переконаний Кушнір, судилося стати першим у світі вічним двигуном, запрацювала.
- Я запустив її за допомогою двох акумуляторів, а потім вона продовжувала крутитися сама. Більше того, машина потім ще й зарядила акумулятори, а далі працювала вже без їхньої допомоги, - розповів у телефонній розмові нам Дмитро Юхимович. - Приїздіть, подивіться!
Звичайно, така подія не могла нас не зацікавити. Та й у Запорізькому державному центрі науково-технічної та економічної інформації його очільник О. Бережний підтвердив факт існування і робочого стану незвичайної машини. Ми познайомилися з відеоматеріалом, поговорили з Олександром Андрійовичем Бережним та Станіславом Миколайовичем Селіним, які опікувалися винаходом Кушніра. Дійсно, за їхніми словами, прилад (себто двигун) працює і вже готуються матеріали для того, щоб автор-аматор зареєстрував свій винахід, як і годиться, у відповідності з чинним законодавством.
- Ми завжди готові підтримати нашого підопічного, - сказав О.Бережний. - Тим більше, що в умовах нинішньої кризи - це просто грандіозна знахідка для всієї техніки! Адже його можна буде використовувати в автомобілях, для вироблення струму тощо. До речі, первісна модель двигуна з'явилася у нас на "ЗАЗі", за підтримки відділу головного механіка.
Геннадій Георгійович Фокін, головний механік ЗАТ “ЗАЗ”, під час нашої розмови підтвердив, що у пошуку Дмитра Юхимовича є раціональне зерно. За його словами, аматор із Кирилівки створив прототип (хоча він є електроприводом за сутністю) двигуна, реалізувавши мрію сотень. А може, й тисяч винахідників, які шукали вічний двигун, щоб той міг давати корисну енергію. Все це дещо спростовує відомі фізичні закони. Тому Кушніру треба буде все це довести двома способами: або спираючись на академічні важелі, або ж довести за допомогою звичайного припущення: раптом воно так і є? Враховуючи, що аматор не має глибоких, системних знань в області фізики, механіки, він намагається доводити свою концепцію методом "вгадування" (тику).
- Я б сьогодні не поспішав називати цей прилад вічним двигуном. Подібних приладів (а мова, як я розумію, йде про привід) створено людьми немало. Те, що зроблено Кушніром сьогодні, це результат його пошуку і підтримки нашого підприємства, ми йому допомагали, як кажуть, всім миром, і не відмовляємося робити це й далі. Якщо Дмитро Юхимович доведе справжню "вічність" свого двигуна, то він буде першою людиною у світі, яка заявить про нові фізичні процеси, які не були раніше вивчені. І ми завжди готові допомагати нашому аматору, - каже Геннадій Фокін.
В активі Кушніра сьогодні - два деклараційних патенти Міносвіти України на вироблені ним двигуни. Подана заявка на третій патент, яка на підході. Фактично, його інтелектуальна власність певною мірою захищена. Але винахідник не може зупинитися: вічний двигун йому не дає спокою.
- Я запустив двигун з допомогою магнітів. Він дає коефіцієнт корисної дії понад одиницю, - коментує свій винахід Дмитро Юхимович. Але я переконаний, що можливості мого винаходу набагато більші. Коефіцієнт корисної дії може бути і 100, і 800, і 1000. Це значить, що двигун може працювати за цілу електростанцію.
- Що каже з цього приводу офіційна наука? - запитую у нього.
- Я писав листа до Києва, в Академію наук, - одказує Кушнір. - А мені відповіли, мовляв, не займайтеся тим, чого ви достеменно не знаєте. А чому я не знаю? Закони механіки знаю, що таке магнетизм - теж. Навіть маю обгрунтовані доводи щодо змін до сьогоднішнього уявлення про магнітні явища. Втрутився у теорію магнетизму, який старі довідники подають, на мій погляд, з великими помилками, що не дозволяють використовувати магніти повною мірою. Розумієте, магніти, які я використовую, - унікальні. І в цьому їхня перевага й сила. І я ще і ще працюватиму над своїм винаходом. Шкода тільки, що роки так невблаганно ідуть уперед. Та й здоров'я
Бог не додає. Тому скільки ще протягну - не знаю, але хочу, щоб не залишилося у мене в цьому житті незавершених справ.
За кордоном, мабуть, він би вже в золоті купався. Але про те - марні розмови. Кушніри за кордон не хочуть, їм і вдома добре, аби лише життя було трохи легшим, бо дуже вже тяжко. Але, хай там що, а на життя вони не скаржаться, про це ми не почули ні слова, лише зрозуміли. Справа в тім, що Дмитро Юхимович не пашіє, як кажуть здоров'ям: підірвали його підступні три інсульти. Останній був найтяжчий - ледь вижив. Практично два роки лежав, не підіймаючись. І зараз ліву ногу тягне, рука не слухається, та й мова буває не зовсім виразною. Але сила до життя перемогла.
- Я лежав, як немовля, і міг лише думати. І щодня наказував сам собі: вставай, вставай, піднімайся. І бачте, - посміхається, - ходжу! А як дуже важко, то сідаю на інвалідний візочок, так і пересуваюся. І потроху беруся за роботу.
- Нам багато для життя не треба, хоча зараз дуже сутужно, - підтримує розмову Марічка. - Першу групу інвалідності, мабуть, дають недарма, правда? Якщо людина хвора, то це так. Ми час від часу їздимо в Запоріжжя на лікування, а це потребує коштів. Ось і в санаторій зібралися, а треба дві путівки, на нього й на мене, бо ж йому супроводжуючий потрібен. Я б і хотіла піти на роботу, та де його самого залишати, щоб упав де? От і отримую допомогу за доглядом за чоловіком …дев'ять гривень. Символічних.
- Скільки?!
- Дев'ять… Та мені, щоб документи які оформити, то треба поїхати в Якимівку, в райцентр, а лише на дорогу потрібно до 30 гривень. А там, може кому шоколадку чи цукерок на презент... Мені не шкода, та якби було що… Отак і живемо на його пенсію удвох. А коли треба в область поїхати, то чи до селищної ради звертаємося, чи діти - по черзі (син або зять) - везуть.
Але не все так сумно, як здається. Дмитро Юхимович - великий оптиміст, має сильний життєвий стержень, от і тримається. Його наполегливість оцінили в Запорізькому центрі науково-технічної та економічної інформації, більше того, ним там опікуються. Центр віднедавна став єдиним його острівком надії. Справа в тім, що його там підтримують і допомагають, чим можуть. Зокрема, директор ЗДЦНТЕІ Олександр Бережний стверджує, що винахідник з Кирилівки Дмитро Кушнір претендує на відкриття.
- Дійсно, двигун має високий коефіцієнт корисної дії, понад одиницю. Це вже перший вагомий аргумент, - каже Олександр Андрійович. - Але зробити експериментальну модель двигуна складно. А я б хотів, щоб до цього винаходу була привернута увага, бо він того заслуговує. Але тут ще одна проблема: у нас в Україні немає такої інституції, котра б змогла кваліфіковано зробити оцінково-експертні висновки з приводу винаходу Кушніра. Такі ось наші справи.
Однак варто сказати, що тут в приміщенні "Інноваційного бізнес-інкубатора" в ЗДЦНТЕІ робота над створенням двигуна йде. Це продемонстрував нам Станіслав Селін, менеджер Центру.
- Зробити двигун складно, хоча й можливо. Не вистачає розумних рук, і я наполягаю саме на
цьому слові: розумних. Сам же Дмитро Юхимович не може брати участь у виготовленні, бо він же інвалід першої групи, йому важко. На науково-практичній конференції "Інтеграція національної науки до європейського наукового простору" (жовтень 2006 р.) Дмитро Юхимович Кушнір виступав, його тема ввійшла у збірник матеріалів, підготовлених нашим центром. Також його публікація є в збірнику матеріалів першої міжнародної науково-практичної конференції "Шляхи розвитку машинобудування" (травень 2006), а це серйозні видання. А взагалі-то, мені шкода, що процес виготовлення двигуна проходить так повільно. Його ідея побудована на застосуванні теорії магнетизму. Дійсно, підхід Кушніра до магнітів оригінальний. В одній із складових двигуна є ферометал. В Україні такий метал не виготовляється, а Запорізький феросплавний завод у такому сенсі обмежується виробництвом лише лігатури...Словом, наче замкнене коло. Підтримки в науковців немає…
Звичайно, Кушніра ніхто забувати не збирається. У ЗДЦНТЕІ його завжди приймають, як рідного. Вислухають, порадять. І звичайно, ж, обіцяють дієву підтримку у реєстрації винаходу. Патент має бути, і тут йому допомагають оформити необхідні папери.
- Цей прилад, я переконаний, тягне на відкриття. І ми будемо цим займатися, щоб зробити все необхідне задля цього - у плані документації, - каже О.Бережний.
Ось і сьогодні. Друкуючи цей матеріал, ми бачимо, що крапку в цій досить непростій історії ставити зарано. Тому не поспішатимемо, а повернемося до неї знову. І, як і минулого разу, сподіваємося, що ця публікація приверне увагу підприємців, бізнесменів, керівників підприємств та вчених. Може саме Кушніровому вічному двигуну судилося прославити Запоріжжя?
Якимівський район
Алла Кобинець,
Юрій ЗелІнський (фото),
"Запорізька правда"
