Запорізька правда

Добрый день. Подскажите пожалуйста, в вашей газете нужно давать объявление об утере документов?

спасибо

----------------------

Виктория, свяжитесь с нашим отделом рекламы - т.787-54-21.

Мы частные предприниматели г.Запорожья работающие в сфере ритуальных услуг просим Вас помочь создать депутатскую комиссию и дать правовую оценку деятельности коммунального предприятия "Запорожская ритуальная служба"Политика данного предприятия настроена на уничтожения частного бизнеса,мы неоднократно обращались к руководству города освещая сложившеюся ситуацию,кроме обещаний на протяжении 6 месяцев решить проблемы мы не чего не услышали.Сегодня у многих предпринимателей закончились договора с СКП"Запорожская ритуальная служба"руководство предприятия новые договора не заключает при этом не имеет законных оснований.На последнем собрании в мерии господин Дорофеев лично пообещал решить вопрос о заключении договор но...........все как всегда главное пообещать.С уважением предприниматели.

----------------------------

Уважаемые предприниматели! Наша задача - освещать и помогать решать проблемы районов Запорожской области, а Вам следует обратится в печатный орган городской власти - газету "Запорозька Cіч".

К сожалению не нашел на сайте объявлений и вызовов в суд. А было бы очень кстати

----------------------------

Учли, спасибо. Со следующего номера объявления и вызовы в суд будут публиковаться в рубрике "Оголошення" .

Будь-ласка, розкрийте таємницю - закон щодо пильг по оплаті комунальних послуг для багатодітних сімей ще є, чи нема?

А то поманили, так кинули.

--------------------------------

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей». Цим Законом передбачено ряд пільг, в тому числі за користування житлом та комунальними послугами для багатодітних сімей.

Зокрема Законом передбачені такі пільги:

1) 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 квадратний метр загальної площі житла на кожного члена сім'ї, який постій¬но проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 квадратних метра на сім'ю);

2) 50-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) та вартості скрапленого балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством.

Площа житла, на яку надається знижка при розрахунках плати за опалення, становить 21 квадратний метр опалюваної площі на кожного члена сім'ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 квадратних метра на сім'ю:

1) 50-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, в межах норм, визначених законодавством, у разі якщо відповідні будинки не мають центрального опалення;

2) позачергове встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.

Ти переміг у тій страшній війні…

      Странно ли, что я отвержен правдою,

Коль всю жизнь неправдою дышал…

Иеродиакон Роман

               Війна яка почалась на терені СРСР 65 років тому, 22 червня 1941 року, «стала початком найбільшої і, мабуть, самої ганебної катастрофи за весь період радянської історії». Якби до сьогодні існував СРСР то радянська пропаганда почуття сорому, ганьби та «поразницькі настрої» продовжувала б протягом багатьох десятиліть змити остаточно та нівелювати правду про «Вітчизняну війну», довести до повної і абсурдної брехні - причому у повній відповідності з бажанням самого «радянського» народу! - Тема правди про цю страшну війну підсвідомо до цих пір не дає нам спокою. Радянська пропаганда запропонувала та весь час стверджувала для народу версію, прямо протилежну правді, але дуже зручну, яка не заставляє думати та аналізувати: багато разів переверщуючий боєздатність РККА противник накинувся на беззахисну країну, ми були не готові, одна гвинтівка була на двох, танки були застарілі і їх було мало, автоматичної зброї у нацистської Німеччини було багато, вермахт мав досвід багатолітніх перемог у Європі і так далі, і тому подібне. У своїх незрівнянних бестселерах наш співвітчизник Марк Солонін беззастережно довів що,  «Ці абсурдні тези давно спростовані цифрами і фактами (абсолютна перевага була у 1941 році як раз у СРСР над вермахтом - не тільки в живій силі, але і в техніці)».

Однак цей абсурд настільки в'ївся в російську (скоріше сказати «радянську») свідомість, що його повторюють навіть ті, хто своїми очима бачив сотні тисяч бійців і командирів, які добровільно здавалися в полон, і фронтові дороги, завалені новісінької покинутою технікою. Це небажання сказати собі та народу правду про війну до цих пір є чимось на зразок загального дуже вразливого комплексу. До нього припущення що до правди війні 1941-1945 років та звинувачення на адресу верхівки Комуністичної Партії Радянського Союзу, мемуаристів-борзописців виказав колишній радянський офіцер-розвідник Віктора Резун (Суворов). Але ті звинувачення були скоріше емоційними з невеличким додатком фактів з відкритих джере

Я пропрацювала за своє життя понад 40 років. На жаль, то була сфера побуту, в якій платили мало, тому пенсія у мене сьогодні 670 гривень. Протягом вісімнадцяти років моя пенсія тільки скорочується, тому що ціни постійно зростають.

Як на неї прожити, якщо хворію і не можу підробити? Може, мені хтось підкаже?

У мене невеличка однокімнатна квартира: всього 14 квадратних метрів кімната, 6 - кухня, коридору немає. Разом із комунальними послугами я плачу за неї близько 300 гривень щомісяця. На життя, ліки, одяг і взуття залишається 370 гривень.

До базару йти мені далеко, тому ліки й продукти купую в маленьких магазинчиках і кіосках поруч із моїм житлом. Тут же й аптеки є. Усе дорожче, ніж у центрі. Якщо я купую ліки, а в мене проблеми зі щитовидною залозою, то на продукти грошей не залишається. Тоді я варю борщ без м'яса і їм його тричі на день. Або кашу з підливкою на олії. Хочеться фруктів, зеленого чаю, шматочок м'яса, але на це не вистачає пенсії. Рідних у мене вже немає, отже допомогти нікому.

Звичайно, можна прожити і так, я ж живу. Пишу в "Запорізьку правду" для того, щоб ваші читачі знали, що є такі бідні, як я. Щоб не відривалися від реалій буття. Приміром, моє життя протягом останніх десятиліть змінилося тільки у гірший бік.

Шановна редакціє "Запорізької правди"! Саме через вашу газету хочу отримати відповідь від "Укртелекому": як вони роблять перерахунки з абонплати та чому я маю сплачувати за послугу, яку не отримувала протягом десяти днів. Але все по порядку. 27 грудня в нашій оселі раптом замовк телефон. Я звернулась у бюро ремонту 29-го (спочатку, думала, якесь ушкодження лінії), мою заявку зареєстрували, але не більше того. 30 грудня я знову телефоную у бюро ремонту, де мені обіцяють, що протягом дня майстер прийде. Майстер не прийшов. Як не прийшов і в наступні чотири дні - зрозуміло, свята. Четвертого січня телефоную у бюро ремонту, де заново зареєстрували мою заявку і взяли номер мобільного телефону для контакту. І здивували мене, сказавши, що майстер приходив до нас, але не зміг увійти у під'їзд, оскільки у нас домофон (хоча насправді його немає). Але цьо-го дня майстер знову не прийшов. Він зателефонував на мобільний наступного дня і сказав, що тридцятого він приходив, але йому не відчинили двері квартири, нас не було вдома. Але це неправда, оскільки чоловік був вдома, він відпочивав після нічної зміни, і я його попередила, що прийде майстер. Можна було б зважити, що він не почув дзвінка у двері. Але у нас такий пес, якщо хтось дзвонить у двері чи стоїть перед ними, своїм гавканням кілька поверхів підніме. Отже, те, що нас не було вдома, не відповідає дійсності. Майстер просто не приходив. Він - Голубєв Антон Вікторович - прийшов 6 січня, виявив пошкодження, полагодив, і сказав, що нам долучать 15.44 за виклик і ремонт до абонплати, адже телефон не працював з нашої провини. Яким же було моє здивування, коли дізналася, що ніякого перерахунку абонплати мені не зроблять. Пошкодження було в квартирі, отже, мовляв, ми самі винні, що телефон не працював протягом десяти днів. Не зрозуміло, яка різниця, з чиєї провини виникло пошкодження, навіч сам факт: телефон мовчав третину місяця, а я маю повною мірою сплатити абонплату. Не було б так прикро, якби майстер прийшов одразу. А він, до речі, не видав жодної квитанції, залишив нас без зв'язку на новорічні свята. Хто, цікаво, відшкодує мій моральний збиток, адже мене позбавили можливості привітати родичів, друзів і приятелів, так само як і отримати привітання, із-за кордону, зокрема. Може, варто звертатися до суду? Адже нас відверто принизили...

З повагою, Ірина Чудеснова, м. Запоріжжя,

Серце матері вболіває не за себе, а за дітей. І коли кривдять нашу дитину (скільки б років їй не було), ми страждаємо більше, ніж вона. Так я страждаю уже протягом двадцяти років, спостерігаючи, як ображають мою улюблену донечку. Самі ми з Гуляйполя. Після закінчення школи в цьому невеличкому південному містечку моя донька поїхала вчитися у Звенигородку Черкаської області. Зустріла і покохала там хлопця, за якого й вийшла заміж. Так і залишилися жити у Звенигородці. Скільки років минуло з тих пір… Двоє дорослих синів у неї одному 14, другому 20 років. А моє серце розривається ще й досі. Телефоную дочці і знову чую, що вона плаче і крізь сльози заспокоює мене: "Усе гаразд, мамо!" Одного разу я приїхала до них у гості і побачила увесь той жах. Моя донька перед своїм чоловіком витягується в струнку. Сніданок, обід, вечерю подає в призначений час, не має права голосно розмовляти. Погрози, образи з боку чоловіка замість вдячності і одне слово - "дурепа". Домашня робота, город, базар, магазин _ усе на плечах бідної жінки. Навіть його діда, який живе у селі, моя донька повинна обслуговувати. Сини не розуміють матері, підтримують батька і поводяться з нею дуже брутально. Коли сини зросли, дочка прийняла рішення піти від чоловіка, приїхати до мене і подати на розлучення. І тут почалося! Спочатку прибув до нас його батько "розібратися". Він попросив дочку повернутися "по-хорошому", намагався навіть дати хабара дільничному. А коли нічого з цього не вийшло, пообіцяв ославити мою сім'ю. Він зрештою поїхав, але натомість прибув чоловік моєї донечки у супроводі п'ятьох "помічників". О шостій ранку, коли вона ще спала, її силоміць витягли з ліжка і запхали, наче яку-небудь річ, у машину. Повезли, в чому була у ліжку. Вона не встигла взяти ні документів, ні одягу. Тепер телефоную їй. А вона тільки плаче в слухавку. Над нею, як наглядачі, постійно чатують чоловік і сини, яких вона виростила на свою біду. Випускають дочку тільки до воріт і назад. Ну скажіть мені, хіба це життя? Я зверталася у міліцію, а мені там відповідають: "Ви не одна в нас така!" або ще гірше: "Він - чоловік, і має право!" Яке ж право має чоловік знущатися над жінкою, принижувати її гідність. Дочка не може собі нічого купити на базарі, хоч чоловік там торгує. Через всілякі потрясіння вона дуже захворіла, їй потрібні ліки. Але від чоловіка вона ніякої допомоги, співчуття не одержує. Що буде далі з моєю дочкою, страшно уявити… Я написала цього листа не для того, щоб він був просто надрукований у газеті. Я хочу, щоб цю історію взнало якомога більше людей, і благаю Господа, аби хтось мені порадив, як мені чинити далі.
Благаю, допоможіть мені врятувати дочку!

Валентина
м. Гуляйполе

Пишемо до вас листа всім селом, і болить душа за те, що зараз бачимо. Кляті реформи знищили в нашому селі Деревецьке будинок культури, дитячий садок, школу, й зараз село вимирає. Раніше було три вулиці довжиною по три кілометри, тепер залишились хутори по п`ять-сім хат. Селом та на хутори проведений природний газ, дороги заасфальтовані, налагоджений зв`язок і з Бердянськом, і з Маріуполем, а життя - немає. Молодь розбрелася світом, бо в нашому селі ніде працювати. А посеред нашого села ось уже кілька століть стоїть церква, храм. Руйнували її за радянських часів - і не змогли, лише знесли верх та перетворили на склад, ще й зараз на стінах проступають розписи. Руйнували й під час перебудови. Але храм залишається непідвладним ніяким реформам і злим рукам, які хочуть його зруйнувати. Напевне, є таки на світі сила, яка зберегла цю будівлю через віки для нас, а ми стали невдячні, бо все, що було навкруги добре і чисте, отруїли, а тепер прийшов час віддавати належне, і поспішаємо робити добро. Зараз все частіше в нашій країні люди звертаються до Бога, і просять у нього захисту, немічні й хворі, багаті й заможні. Тож треба відреставрувати те, що будувалося три століття тому, повернути людям віру, і не тільки в Бога, а й у самих себе. Храм - це єдина споруда на три села - Бердянське, Деревицьке та Червоне поле. Його, з розповідей селян, будували запорозькі козаки, і місце обрали досить вдало, його видно звідусіль, і як в`їжджаєш в село, і як виїжджаєш. Колись ця місцевість славилася своїми садами, ставками, ще й досі над старою греблею ростуть плакучі верби, хоч і старі, але зеленіють. Тож просимо вас надрукувати нашого листа на сторінках газети. Сподіваємось, що не дозволять пропасти нашому храму - цій пам`ятці рідного краю. Віримо, що знайдуться небайдужі люди і допоможуть нам, а його збережуть для нащадків.

За дорученням односельців з повагою - В.В.Жердева, Бердянський район

Шановна редакціє! Просимо допомогти нам, вашим постійним передплатникам, а саме: щоб працювало у нас провідне радіо. Уже майже півроку ми його не чуємо. Зверталися до "Телерадіо-кому", але віз і нині там. А ми - люди похилого віку, та ще й недобачаємо, одна надія на радіо, щоб послухати новини - що ж там робиться у нас в Україні.

З повагою - Микола та Діна ПРОХОРЕНКИ,с.Шевченкове Кіровської сільради, Вільнянський район

Для нашого вкрай загазованого й задимленого заводами регіону ліс - це не просто зелені насадження, а справді його легені, засіб виживання всього населення. Тим прикріше чути про знищення зеленого друга вогнем. І, на жаль, спалюють ліси не інопланетяни, а таки наші ж співгромадяни.