.
  • .

П'ятдесят кохань Оксани Туріянської

Актори Оксана Туріянська і Максим Ігнатьєв грають закоханих у виставі «Леді Гамільтон»

Її амплуа - героїня… О ні, зрозумійте правильно: хоча в характері Оксани Туріянської таки є щось "геройське", але ніяких неймовірних подвигів їй здійснювати не доводиться. У театрі "героїня" - це актриса на ролі, сповнені глибокого драматизму…

 

- Драматизму і кохання? - перепитую я.

- Жодної ролі без нього! - усміхається Оксана.

Близько п'ятдесяти персонажів на її рахунку - отже, близько п'ятдесяти кохань. Отаке воно, творче щастя. А жіноче?

ВЕСІЛЛЯ "НА ЗАМОВЛЕННЯ"

Можна сказати, що найпершим почуттям у житті Оксани стало… кохання її батьків. Коли Іван Смолій (нині - метр запорізької сцени, народний артист України, а тоді - актор-початківець) після вузу за розподілом приїхав працювати в Запоріжжя, щось ніби стукнуло йому в серце, як побачив на афішах обличчя Ліди. А вона звернула увагу на показного хлопця, коли тодішній головний режисер Володимир Магар, іменем якого тепер називається театр, представляв колективу трьох нових акторів. "Ну, Лідко, якщо ти когось із них не захомутаєш!.." - шепотіли у вухо подруги.

У той час на всю країну прогриміло "комсомольське весілля" першої жінки-космонавта Валентини Терешкової. В Запорізькому обласному театрі теж хотіли влаштувати бучне свято. Помітивши прихильність молодих людей один до одного, Магар вирішив за них: "Ти, Ваню, зробиш Ліді пропозицію, а ми влаштуємо вам комсомольське весілля".

Молодят розписали просто на сцені. Посадженим батьком був народний артист СРСР Володимир Магар. Хор у національному вбранні співав українські вінчальні пісні…

Торік виповнилося півстоліття, як Іван Ілліч і Лідія Іванівна ідуть життям обруч. Крихітну Оксаночку мама принесла в театр у три місяці, а справжньою актрисою вона стала у п'ять років, зігравши Вєсту у виставі "Дженні Герхард".

"ЮРА МЕНЕ ДИВУЄ"

- Оксано, коли вам уперше освідчились у коханні?

- Мені тоді було років сім. Я завжди дружила, здебільшого, з хлопчиками. Один із них, Ігор, запропонував: "Давай ти напишеш, хто тобі подобається, а я напишу, хто мені". Ми розійшлися в різні кімнати, а потім підсунули записки під двері. Я розгорнула аркушик і прочитала: "Оксано, я тебе кохаю!" Потім довго зберігала цю записочку в іграшковій шафці…

- А ви що написали?

- Звісно, його ім'я… Приблизно у тому ж віці, повернувшись зі школи, знайшла у портфелі папірець: "Оксано, ти мені дуже подобаєшся. Якщо хочеш знати, хто це пише, підійди на великій перерві до їдальні". Я відразу приготувала відповідь: "Я вчуся добре, а ти як?" Але мама остудила мене: "Ти ж не знаєш, від кого це. Як віддаси запис-

ку?" - "Підійду на великій перерві і побачу". - "Але ж хлопчик чекав на тебе сьогодні"… Так я і не дізналася, хто це був, але ту записку теж довго зберігала.

- Ви справжня красуня - певне, мали багато залицяльників?

- Навколо мене завжди ходив цілий натовп. Але всі хлопці були лише друзями. Перше кохання спіткало мене в інституті. Він дарував квіти, писав вірші, освідчувався… Але я ще була не готовою до шлюбу. Потім він оженився на іншій, розлучився з нею… Після інституту приїхав у Запоріжжя. Ми навіть збиралися одружитися. Не склалося. Пам'ятаю, як він ішов від мене під дощем, а я дивилась услід у вікно і думала: "Мабуть, це усе…" Розумієте, я ніколи не прагнула просто вийти заміж. Завжди вірила, що знайду людину, яка буде "моєю".

- Таким став для вас чоловік?

- Юра весь час мене дивує, а я щоразу закохуюсь у нього знов і знов. У нас чимало спільного. Він і раніше був театралом, а завдяки мені став ще й прихильником нашого театру. І мандри ми обидва любимо…

- І дочка у вас є…

- Наша Настюша. Я завжди хотіла саме дівчинку. Настя, як і я в дитинстві, вже грає у виставах, але в актриси її не готую.

ОСТАННЯ ЛЮБОВ МАЗЕПИ

- У вас було гучне театральне прізвище - Смолій, до нього призвичаїлися глядачі. Чому ви його поміняли?

- Коли в рагсі мене спитали, чи візьму прізвище чоловіка, я спочатку відповіла: "Мабуть, ні". Скосила очі й побачила, як витягується обличчя жениха. Поправилася: "Мабуть, все ж візьму", - спохмурнів тато… Зрештою, на театральних афішах я довго лишалася Оксаною Смолій.

- Чоловік ревнує, коли ви кохаєте і цілуєтеся на сцені?

- Спочатку дуже ревнував. У театральному інституті нас учили удавати поцілунок, але у виставах ці прийоми не завжди спрацьовують. Доводиться цілуватися майже по-справжньому. І не просто грати - переживати кохання і пристрасть. Така професія. Якось я посадила чоловіка за лаштунками, аби він переконався: сцена - одне, життя - інше.

- Яке найкрасивіше кохання вам довелося грати?

- У спектаклі "Дерева помирають стоячи". Уперше я побачила його студенткою і подумала: "Чому я ще навчаюся? Так хочеться зіграти цю роль!" А коли прийшла в театр після інституту, мене ввели у виставу. Грати майже нічого не довелося: моя героїня була такою ж щирою і чистою.

- Любов буває різною… Яка вона у ваших улюблених виставах?

- В "Анні Кареніній" - шалена пристрасть, що все змітає на своєму шляху. В "Театрі" героїня ніби переплутала сцену і життя - усюди для неї театр. У "1830" ("Червоне і чорне") - любов материнського типу. А в "Одруженні" - пошук судженого, там моя героїня намагається зрозуміти, хто їй потрібен.

- Нова роль знову буде з коханням?

- Ще в інституті викладач мені сказав: "Героїня-коханка - це чудово, але треба набувати характер". Ось таких жінок із яскравим характером хочу грати тепер. У виставі "Мазепа", прем'єра якої планується навесні, моя героїня - остання любов гетьмана Мотря. Але це новий для мене характер. Подібний до Касандри, яку переслідують пророчі видіння.

- Ми з вами розмовляємо напередодні Дня закоханих…

- Хочу побажати читачам "Запорізької правди", щоб кожен зустрів "свою" людину, своє єдине і неповторне кохання!

Підпишіться на наш відеоканал