.
  • .

Така особистість вартує увічнення

Те, чого досяг Леонід Іванович Жаботинський у своєму спортивному житті, варте того, щоб одна з вулиць нашого обласного центру носила його ім'я

16 січня Запоріжжя прощалося з почесним громадянином міста та області, дворазовим олімпійським чемпіоном з важкої атлетики, чотириразовим чемпіоном світу, дворазовим чемпіоном Європи і неодноразовим чемпіоном Радянського Союзу, заслуженим майстром спорту СРСР Леонідом Івановичем ЖАБОТИНСЬКИМ.

 

У спортивному залі навчально-спортивної бази "Спартак", де була встановлена труна з тілом легендарного важкоатлета, в очі кидалася штанга з його рекордною вагою - 217,5 кг, а телевізійний екран відтворював історичні миттєвості двох Олімпіад.

…1964 рік, Токіо. Дебют 26-річного вихованця заслужених тренерів України Михайла Світличного і Юхима Айзенштадта був тріумфальним: запорізький армієць став автором найбільшої сенсації на важкоатлетичному помості, спростувавши всі прогнози, а його історичний двобій з чемпіоном Римської Олімпіади Юрієм Власовим став одним із найбільш інтригуючих в олімпійському літописі. Жаботинський виграв не тільки за рахунок надзвичайної сили, а й витонченої змагальної тактики. Він здобув перемогу не тільки над суперником, а й над собою, над металом, і за свій спортивний подвиг був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Чотири роки по тому Леонід Жаботинський переміг і в олімпійському Мехіко.

Кілька слів про те, яким чином Леонід Іванович пов'язав своє життя із Запоріжжям. На початку 60-х років Центральний парк культури і відпочинку "Дубовий гай" був обраний місцем проведення турніру штангістів за програмою Республіканської спартакіади трудящих, в якій брали участь колективи заводів, шахт, новобудов. Свідком виступу Жаботинського за команду Харківського тракторного заводу став тодішній голова Запорізької облпрофради Костянтин Єльцов, котрий, як виявилося, у молоді роки теж захоплювався цим видом спорту. "Давайте завтра зустрінемося, молодий чоловіче, у моєму кабінеті, - запропонував він. - Мені подобаються такі богатирі...".

Наступного дня Леонід прийняв запрошення переїхати до Запоріжжя і ніколи не жалкував з цього приводу. Адже важка атлетика завдяки голові обласної спілки спортивних організацій Олександру Тимофєєву на той час переживала в місті небувалий підйом. Непокоїло Жаботинського одне: як він продовжуватиме навчання у Харківському педінституті? Та не тільки питання переводу до ЗДПІ було вирішене оперативно, а й побутові проблеми (адже на той час Леонід уже зустрічався зі своєю майбутньою дружиною Раїсою Миколаївною).

Після переїзду до Запоріжжя, яке досить швидко стало для нього рідним, він спочатку виступав за "Запоріжсталь", причому не тільки у ролі важкоатлета, а й у секторах для легкоатлетичних метань. Займався і велоспортом (тоді цей вид був вельми популярним серед молоді). Потім захищав кольори "Дніпро-спецсталі", тресту "Запоріжбуд"... Згодом мав спартаківську приналежність, а коли став солдатом Радянської Армії, приносив паралельний залік Збройним Силам, яким вірою і правдою служив протягом багатьох років.

В одному з інтерв'ю автор цих рядків запитав Леоніда Жаботинського, чи не залишилась якась його спортивна мрія нездійсненою, на що почув таку відповідь: "Перемогами на двох Олімпіадах, чемпіонатах світу та Європи, численними рекордами я, звісно, задоволений. А от завершенням своєї спортивної кар'єри - не дуже. Я планував виступити й на Іграх-72 в Мюнхені. Щоб виграти третю Олімпіаду поспіль, у мене було достатньо й сил, і енергії, не зважаючи на те, що переніс операцію на нирці. Коли опритомнів після наркозу, київський хірург Борис Гофман сказав: "Леоніде, я м'яз не розрізав, а розірвав. Мине час - і ти знову встановлюватимеш рекорди". Дійсно, після того я оновив не одно своє досягнення, виграв Кубок СРСР, готувався до чемпіонату світу. На той момент моя власна вага досягла 180 кг, і коли на одному з тренувань в Алушті в якості елемента загальнофізичної підготовки ми використовували волейбол, я, підстрибнувши, невдало приземлився й пошкодив меніск. Таким чином, і чемпіонат світу, і Олімпійські ігри проходили без моєї участі".

Втім, уже те, чого досяг Леонід Іванович Жаботинський у своєму спортивному житті, варте того, щоб одна з вулиць нашого обласного центру носила його ім'я, а на одній із площ височів пам'ятник богатиреві на повний зріст, з рекордною штангою в могутніх руках.

Підпишіться на наш відеоканал