.
  • .

Павло Кущ: "Це мій літературний подарунок землякам-андріївцям"

Павло  Кущ:  "Це  мій  літературний  подарунок  землякам-андріївцям"

Наприкінці січня у Держкомтелерадіо відбулося засідання Комітету із присудження Премії Кабінету Міністрів імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва за 2015 рік.

Переможців у чотирьох номінаціях визначали таємним голосуванням члени Комітету. "У номінації "Літературні твори для дітей та юнацтва" змагалися 19 авторів, 26 творів яких побачили у 17 видавництвах України, - повідомляє Урядовий портал. - Лауреатом визнано книгу "АБВ, або Операція "Ставкозавр" Павла Куща, що у 2014 році видана журналом "Донбас" та Національною спілкою письменників України. Павло Кущ - відомий письменник-сатирик, лауреат літературної премії імені Остапа Вишні. Водночас автор працює власним кореспондентом газети "Урядовий кур'єр", очолює Донецьку обласну організацію Національної спілки письменників України. До літа 2014 року мешкав у Донецьку. Пригодницька повість лауреата "АБВ, або Операція "Ставкозавр" розповідає про пригоди сільських друзів-шибайголів, вона наповнена гумором, теплом і добротою, допомагає зберігати оптимізм і віру у перемогу добра над злом".

Вже цього ж дня і наступного центральні газети та сайти зарясніли заголовками типу "Премію імені Лесі Українки вперше отримав донецький письменник" чи "Донецький автор - лауреат престижної літературної премії". У цьо-му, звичайно, є доля правди, адже вже чверть віку Павло Кущ живе і працює в Донецьку. Та є й інша - запорізька правда. Про неї однойменній газеті розповідає сам лауреат премії.

"Донецький автор? Приблизно так писали колеги-журналісти і п'ять років тому, коли я найпершим із письменників Донеччини був відзначений премією імені Остапа Вишні. Та і тоді, і тепер повторюю - всі відзнаки розділяю порівну між Донеччиною, де працюю тепер, і Запоріжжям, де народився, виріс і написав свої перші журналістські та літературні рядки. Тим більше, що й у біографії у всіх довідниках чітко названо місце народження - селище Андріївка Бердянського району. Тут я закінчив середню школу, певний час працював електромонтером у колгоспі ім. Карла Маркса і в цей час якраз і почав писати. Найперша гумореска була надрукована у міськрайонній газеті "Південна зоря" восени 1983 року. Тодішній редактор, світла йому пам'ять, Михайло Федорович Кривошей, зумів розгледіти мій хист і буквально за руку вивів на журналістську стежку. До початку мого становлення причетний і нинішній редактор "ПЗ" Віктор Михайличенко, який тоді працював, якщо не помиляюся, відповідальним секретарем. Я навчався у вечірньому університеті робсількорів при "Південці" і за її направленням поїхав вступати на факультет журналістики Київського держуніверситету ім.

Т. Шевченка. Вже пізніше приїздив сюди на студентську практику і тому я й досі із вдячністю згадую всіх своїх старших колег - бердянців, які допомагали і навчали азів нашої нелегкої професії. І мені приємно, що їхні зусилля таки не були марними. А "Південна зоря" для мене це взагалі своєрідна творча "колиска", оскільки перші друковані рядки колись з`явилися саме на її сторінках.

Міцні зв’язки пов’язують безпосередньо також із містом Запоріжжя: у 1980-му закінчив ТУ №8 на Павло-Кічкасі, отримавши диплом електромонтера, а практику проходив на "Запоріжсталі". А вже пізніше друкував гумористичні твори та стажувався у газетах "Комсомолець Запоріжжя" та "Запорізька правда". З тих років запам'яталася опіка з боку вже знаного тоді гумориста і сатирика Миколи Білокопитова. Я саме закінчував університет і старший колега по перу активно "сватав" мене до "ЗП", і такий варіант працевлаштування дійсно реально існував і обговорювався. І мені й досі дивно: як Микола зміг тоді розгледіти, що із мене вийде щось "путнє"? І як показало подальше життя, він не помилився, бо через роки спершу він, а потім вже я отримав найвищу відзнаку на вітчизняній ниві сатири і гумору - премію імені Остапа Вишні. Тільки він приймав вітання у Запоріжжі, а я - у Донецьку.

І насамкінець відкрию землякам головний секрет. Повість "АБВ, або Операція "Ставкозавр", що відзначена високою літературною премією, це мій подарунок Андріївці і рідним мені людям. Насамперед мамі Тетяні Іллівні (а їй вже аж 78 років) та молодшій сестрі Юлі, які мешкають у селищі, старшому брату Віктору в селі Дмитрівка, всім родичам, друзям дитинства та юності, знайомим. І ще таке - головні події в повісті відбуваються на андріївському ставку на околиці, який я уявляв собі під час написання повісті. У книжці також є назви, добре відомі жителям нашого кутка на вулиці Свободи: "Харламова круча" і "Левченкова круча", "Ракова вулиця", "груша дядька Дзюби" тощо. А описана на початку повісті висока сінажна башта дійсно довго бовваніла на території колишньої ферми. І, саме собою, у непосидючих хлопчаках багато моїх земляків упізнають себе, адже головних героїв книжки я щедро наділив їхніми справжніми рисами, які пам'ятаю із нашого спільного безжурного і пригодницького дитинства.

Отож тепер поміркуйте - який письменник отримав літературну премію імені Лесі Українки? Донецький чи запорізький? Якщо ви, шановні земляки, ще вагаєтеся з відповіддю, підкажу. Її отримав андріївський письменник.

Кущ Павло Вікторович народився 21 вересня 1962 року в смт Андріївка Бердянського району Запорізької області. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Шевченка. Тривалий час працював власним кореспондентом газети "Україна молода" по Донецькій області, з 2009 - власкор газети "Урядовий кур'єр". Голова Донецької обласної організації НСПУ. Автор більше десятка книжок гумору, сатири та повістей для дітей. Лауреат літературних премій ім. Остапа Вишні та ім. Лесі Українки, переможець всеукраїнського творчого конкурсу НСЖУ "Золоте перо", нагороджений відзнакою "Золота медаль української журналістики".

Підпишіться на наш відеоканал