.
  • .

Інститут титану – 60 років титанічної праці (про що розповідають документи Центрального державного науково-технічного архіву України)

Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТА України) – єдина архівна установа в Україні, яка зберігає науково-технічну документацію, що є національним культурним надбанням. Працівники архіву регулярно на шпальтах газет знайомлять читачів із тими багатствами, котрі містяться у його фондах та пов’язані з визначними подіями в історії науки і техніки.
Наразі дата, яку неможна оминути – у серпні 2016 року виповнюється 60 років Державному підприємству «Державний науково-дослідний і проектний Інститут титану». Його варто віднести до тих установ, якими має пишатися Запоріжжя і вся Україна. Цьому інституту належить значна заслуга у створенні потужного вітчизняного виробництва титану і магнію. Не випадково частина проектів та звітів про науково-дослідні роботи його працівників складають окремий фонд в архіві.
Вивчаючи документи, архівісти дізналися багато цікавого про діяльність цієї організації, яка, до речі, здебільшого була засекреченою.
Передісторія створення Інституту титану тісно пов’язана зі знаменною датою в історії кольорової металургії. 29 червня 1956 року у Запоріжжі на відбудованому Дніпровському титаномагнієвому заводі (ДТМЗ) вироблено для країни перший вітчизняний титан. Спорудження первістка української титанової індустрії здійснювалося відповідно до надсекретної постанови Ради Міністрів СРСР від 9 березня 1954 року № 407-177сс «Про заходи з розвитку виробництва титану» та передбачало потужність заводу до 500 т титану у злитках на рік. Такі обсяги не могли задовольнити потреби атомної енергетики, електроніки, авіабудування, космонавтики та багатьох інших стратегічно важливих галузей. Їх стрімкий розвиток вимагав усе більше і більше легких та пластичних матеріалів, що не втрачають міцності ні за високих, ні за низьких температур. Саме такі властивості притаманні титану. Але технологія його отримання непроста, і вже перші тижні експлуатації ДТМЗ дали змогу виявити резерви для її вдосконалення.
Тому майже одразу після пуску вийшов наказ Міністра кольорової металургії СРСР від 8 серпня 1956 року № 364. Згідно з ним на базі проектно-конструкторського відділу Дніпровського титаномагнієвого заводу та бригади проектувальників Державного інституту по проектуванню алюмінієвих, магнієвих та електродних заводів «Діпроалюміній» створено Філію Державного спеціального проектного інституту № 1 (ДСПІ № 1). Це і стало початком історії діяльності Інституту титану. На першому етапі він був покликаний забезпечити нове виробництво дослідними зразками апаратів та устаткування, а також запроектувати другу чергу будівництва ДТМЗ.
Розроблене у 1957 році проектне завдання щодо розширення заводу на потужність 3300 т титанової губки на рік передбачало таку технологічну схему: «1. Плавка ільменітового концентрату з отриманням шлакових брикетів (у реконструйованому цеху № 1). 2. Хлорування шлакових брикетів з отриманням чотирихлористого титану (у реконструйованому цеху № 2 і новому цеху № 5). 3. Відновлення та сепарація титану (у реконструйованому цеху № 3 і новому цеху № 6)».
У 1958 році філію реорганізовано в Український державний проектний інститут кольорової металургії «Укрдіпрокольормет», а у грудні того ж року – перейменовано на Український науково-дослідний і проектний інститут кольорової металургії «Укрдіпрокольормет». Зросла кількість об’єктів, для яких він виконував проектування цехів; у його структурі створено науково-дослідну частину. Дослідження, здебільшого, проводилися на базі заводських лабораторій і мали прикладний характер. Про їх тематику свідчать архівні науково-технічні звіти.
Для ДТМЗ розроблялися проекти третьої та четвертої черги будівництва та реконструкції. У 1960 році введено в експлуатацію цех електролізу, що дало змогу відновити виробництво магнію в Запоріжжі; у 1964 році освоєно виробництво кремнію, завдяки чому завод став найбільшим в СРСР виробником напівпровідникової продукції.
Значних зусиль доклали працівники інституту у створення руднотермічних печей закритого типу і технології виплавки в них титанових шлаків, високопродуктивних хлораторів, ефективних систем конденсації, апаратів відновлення та сепарації великої циклової продуктивності для отримання губчастого титану тощо.
Серед тих робіт інституту, що зберігаються у ЦДНТА України, багато присвячено наданню технологічної допомоги Дніпровському електродному заводу (ДЕЗ). Науковцями вивчалися властивості сировини, яка використовувалася в електродній промисловості; проводився аналіз роботи унікального обладнання;  надавалися рекомендації з удосконалювання процесу графітації (високотемпературної обробки вуглецевих  неграфітових матеріалів, при якій вони змінюють свою кристалічну структуру на більш упорядковану) тощо. У 1963 році на ДЕЗ уведено в експлуатацію нові печі; у 1966 році вперше у вітчизняній практиці освоєно промислову графітацію постійним струмом.
Територія розташування підприємств, для яких працівники інституту виконували роботи, сягала далеко за межі України. Про це, зокрема, свідчать проекти Солікамського магнієвого заводу та Березніковського титаномагнієвого комбінату (Пермський край, Росія). Вони також знаходяться на державному зберіганні в архіві.  
Ці та інші здобутки сприяли тому, що у 1965 році Укрдіпрокольормет визначено головним з техніко-економічних питань розвитку титаномагнієвої промисловості та перейменовано на Всесоюзний науково-дослідний і проектний інститут титану. Колектив очолив досвідчений спеціаліст Р. К. Огнєв. Під його головуванням отримано низку авторських свідоцтв та патентів на винаходи.
Наприклад, цікавою була тема, яку спільно досліджували Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР та Інститут титану за договором з Дніпровським алюмінієвим заводом у 1965–1966 роках. Вона стосувалася вишукування хімічно і термічно стійких матеріалів для потреб титанової промисловості. Як свідчить анотація з архівного звіту щодо її розробки: «Працю присвячено дуже важливому питанню – випробуванню стійкості в умовах роботи алюмінієвих електролізерів нового футерувального матеріалу полікристалічного карбіду кремнію. <…> Впровадження винаходу у народне господарство СРСР дасть значний економічний ефект, через що його необхідно патентувати за кордоном».
На кінець 1960-х років основними споживачами титану та його сплавів залишалися оборонні підприємства, військова та цивільна авіація, ракетна техніка. Тому деякі технології мали гриф секретності, а можливості титанової індустрії були малознаними. Натомість обсяги виробництва зростали та могли задовольнити інтереси широкого спектру галузей промисловості. Одна з функцій Інституту титану тепер полягала у популяризації продукції та сприянні її масовому застосуванню. З цією метою групою реклами готувалися виставки і буклети, здійснювалися відповідні дослідження. Провівши аналіз, вчені констатували, що країна виробляє не тільки найбільшу кількість титану, але він є найкращим за якістю. Ось цитата зі звіту про їх роботу: «За відгуками деяких фірм США, Японії, Англії, титанова губка нашого виробництва є кращою в світі».
Архівні документи свідчать, що були налагоджені зв’язки із 60-ма підприємствами та 19-ма міністерствами і відомствами для якнайширшого інформування про впровадження титанових виробів. Встановлено, що «велику перспективу має застосування титану для харчового середовища, імплантації в організм людини та, нарешті, для чисто художніх, естетичних цілей». Для прикладу наведено співпрацю із Всесоюзним науково-дослідним інститутом виноробства та виноградарства «Магарач». Вивчалося застосування пластин із титанового порошку для фільтрації вина. Розрахунок показав, що їх впровадження на винзаводах Криму дасть умовно-річний ефект 1,7 млн крб.
З 1976 року Інститут титану став провідним з виробництва магнію та генеральним проектувальником усіх титаномагнієвих підприємств країни. З набуттям Україною незалежності, з 1992 року – головним і генеральним проектувальником підприємств кольорової металургії, виробництва напівпровідникових та вуглеграфітових матеріалів в Україні.
Сьогодні Державне підприємство «Державний науково-дослідний і проектний Інститут титану» – чи не єдина в Європі комплексна науково-дослідна і проектна організація в галузі виробництва титану і магнію, первинної кольорової металургії. А Україна є значним виробником титану на світовому ринку. Свій помітний внесок у це досягнення внесли і працівники Інституту титану.

Підпишіться на наш відеоканал